/Files/images/IMG_2002.JPG Історія закладу

Панфильський НВК «ЗОШ І-ІІ ступенів-дошкільний навчальний заклад (ясла-садок)»

Адреса: 07750 Київська обл., Яготинський р-н, с. Панфили, вул. Центральна 65; тел. 35140

Ел. пошта: sc1- кond_4 @ ukr/net, адреса сайту: Рanfyly -school1.edukit.kiev.ua

Панфильський НВК «ЗОШ І-ІІ ступенів ДНЗ (ясла-садок)»

До 1917 року такого закладу як школа не існувало. Діти не здобували належної освіти. При церкві існувала церковно - приходська школа, навчання в якій базувалось на Законі Божому. Трішки вивчалась математика, навчали читати. Крім церковно - приходської школи, згідно історичної знахідки, яка знаходиться в музеї освіти школи, в селі Панфили до революції існувало народне училище. Воно було 2-3 річним.

Звичайна школа, яка не залежала від церкви і від потреб ремісництва ( в народному училищі навчали цьому), була відкрита вже після революції 1917 року. Точної дати невідомо, але в історії школи і села, написаної колишнім директором школи Батраком Іваном Тимофійовичем, сказано, що в ній розпочалося навчання в 1917 році. Були лише початкові класи. Старожили розповідали, що як такого поділу на класи в перші роки її роботи не було, тому що і менші, і старші за віком діти – всі були неписемні, не вміли ні читати, ні писати, тому в одному класі навчались і малі, і старші – вчились читати і писати. Згодом відбувся поділ на класи.

До Панфильської школи ходили діти з двох хуторів, які виросли після революції на панфильських землях – Григорівки і Федорівки. До 1953 року Панфили відносились до Переяслав - Хмельницького району (повіту), а ще раніше – до Полтавської губернії. Дітей народжувалось багато, тому, коли школа стала повноцінною (тобто були уже учні від першого до сьомого класу), то чисельність їх становила близько 400 учнів (з хуторами). Навчались спочатку учні в три зміни. Перша зміна - молодші класи, друга зміна – старші. В третю зміну навчались дорослі у вечірній школі, де здобували повну загальну середню освіту. Учителі практично жили в школі.

Колишній вчитель математики, фізики і ще багатьох наук, Губар Зосим Федорович, розповідав, що зарплата вчителя становила близько 600 рублів ( до реформи 1961 року), на яку вчитель міг достойно жити і не мати в селі підсобного господарства. А вчитель фізичного виховання і трудового навчання, Савченко Петро Пилипович, говорив, що перед учителями з їхніми зарплатами жителі села Панфили знімали капелюхи і кланялись. Учитель в селі був тоді першою (з важливих) особою на фоні різниці в оплаті праці, коли колгоспнику ставили просто трудодень (паличку) і платили за цей трудодень не грошима, а натуральною платою – зерном, олією, овочами, фруктами, мукою. Бувало, що на кінець року колгоспник був ще винен гроші колгоспу, а вчитель за рік - два роботи міг купити собі в селі хату за 15-17 тисяч рублів.

Якщо говорити про спеціалізацію вчителів, то справжніх спеціалістів до війни було мало в школі. Були навіть вчителями і ті, які не мали спеціальної педагогічної освіти, а просто були розумними, допитливими, багато читали. Школа знаходилась в глибинці. До Переяслава було близько 30 км. Транспортного сполучення не було, кіньми їздили по зарплату в район і бувало затримувались на один - два дні .

Житла в селі для учителів не будувалось, тому багато хто жив на квартирі у жителів села. Люди з радістю приймали їх, бо мали за це «живу» копійку.

Приміщенням для школи після 1917 року служив великий панський будинок під залізним дахом, дерев’яний, обкладений цеглою, збудований, за словами старожилів, приблизно в кінці 18 століття в дуже гарному місці – над глибоким яром, в якому пан посадив різні породи дерев, привезені з-за кордону: сливи, груші, яблуні, кущі кизилу, райські яблуні. Пан Ляшенко збудував цей будинок для проживання влітку, а сам жив в селі Помоклі. Перед революцією 1917 року пан продав цей будинок, а згодом в його приміщенні було відкрито школу. Це приміщення з великою кількістю дітей не влаштовувало цілком сільську владу і на території садиби пана Ляшенка було добудовано ще три – чотири приміщення. Це була одна дерев’яна хатина на два великі класи, згодом ще одне дерев’яне приміщення на два великі класи, кабінет директора та бібліотеку. Пізніше збудовано цегляний будинок на дві великі зали, в яких знаходились кабінет фізики і майстерня з обробки дерева і металу . Таким чином можна було навчатись вже в одну – дві зміни. Вечірня школа ще деякий час існувала, допоки середня загальна освіта не стала обов’язковою згідно Закону.

Приблизно в 60 – ті роки ХХ століття школа (будівля пана Ляшенка) була визнана аварійною і виникла потреба в будівництві нового приміщення сучасної школи. Для цього потрібно було виселити людей з двох будинків, збудувати їм нові хати, а на тому місці збудувати нову школу. Це було нелегке рішення як для влади села, так і для жителів, які підлягали виселенню.

Будівництво здійснювалось за новим проектом. Спочатку були зведені стіни з цегли і будівництво було заморожено на декілька років (близько 8). Фінансував будівництво Інститут землеробства і Панфильська дослідна станція. Будувало школу ПМК - 15 міста Яготина. Під кінець 70-х років під натиском громадськості добудовують школу більш швидкими темпами через те, що була загроза обвалу приміщення старої школи.

1 вересня 1972 року нове приміщення було урочисто відкрите. Нова школа прийняла своїх учнів. Дивним було те, що дзвінок був електричним і дуже гучним. В старій школі був маленький дзвінок, якого майже не чули учні і часто запізнювались через це на уроки. Класи були просторими, централізоване опалення, вода, їдальня,спортивний зал - це те, чого не бачили попередні учні. В старій школі топили торфом, дровами і в класах було дуже холодно.

В школі була теплиця. На ділянках вирощували овочі для потреб харчування учнів, розводили кроликів, свиней, консервували овочі.

Був закладений чудовий парк, квітники. Розвивалось село, багатіло народжувались діти, процвітала і школа.

Сьогодні нашій красуні 46 років. Вона дає міцні знання своїм вихованцям, вчить любити людей і берегти природу рідного краю, шанувати його історію та традиції.

Гордістю школи є музей Бойової слави, створений руками вчителів та учнів, «Українська світлиця» та Музей освіти, заснований Волошенюк Любов’ю Федорівною.

«Наш колектив – дружна сім’я» - за таким девізом живуть учні та вчителі школи з початку її роботи. В даний час в школі працюють люди творчі, неспокійної, завзятої вдачі. Із 12 вчителів 2 удостоєні звання «старший вчитель», а вчитель математики Білошицька Світлана Станіславівна нагороджена почесним знаком «Відмінник освіти України», 6 педагогів, що працюють в нашому закладі, є його випускниками.

Наша школа, звичайно, пишається своїми вихованцями. Серед них багато хороших, добрих людей. Є й такі, які присвятили себе науковій роботі: це Костогриз Олег Анатолійович, кандидат медичних наук, працює в інституті ортопедії та травматології, удостоєний звання «Заслужений лікар України», а з минулого року – почесний житель Яготинщини; Слюсар Мирослава Іванівна кандидат сільськогосподарських наук, яка в 2013 році отримала вчене звання «Старший науковий співробітник» і працює в інституті землеробства.

Нині весь педагогічний колектив на чолі з директором Гопкалом Г.Я. працює над тим, щоб школа була справжньою домівкою радості для дітей, домівкою спокою для батьків і домівкою творчості для вчителів.

Кiлькiсть переглядiв: 112

Коментарi